СОЛОВЕЙКО

З Україною в серці : до 160 - річчя від дня народження Д.І. Яворницького 

Дмитро Іванович Яворницький... Це ім'я овіяне легендами. З ним пов'язані малоймовірні, на перший погляд, пригоди при розшуках залишків козацької старовини. Кропіткий збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох з них. Його зналиі  щиро поважали чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючі, публіцистичні та наукові твори – все це приваблювало до нього. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами українського дослідника.

    Протягом довгого життя у Дмитра Івановича було немало і недругів, заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисливих інтересах. Але, незважаючи на перешкоди, вже в кінці ХІХ ст. зійшла його зірка, коли вчений набув широкої відомості в Україні – на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорозької Січі люди нарекли Дмитра Івановича «запорозьким батьком».

    Характеризуючи багатогранну діяльність Д.І. Яворницького, видатний український поет М.Т. Рильський влучно відзначив: «Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запорожжя, в яке він був по-юнацькому закоханий». На думку М. Рильського, «запорозький характерник» (так по-доброму він називав Яворницького) – це «одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів».

   Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) на Харківщині в родині дяка. Походив з козацького роду. Любов до історії зародилася у майбутнього вченого в ранньому дитинстві під впливом батька, який часто читав сину літературні твори на історичну тематику, зокрема, М.В. Гоголя, поезії Т.Г. Шевченка. З переказів, легенд, українських народних пісень і дум, почутих від бабусі, Дмитрик довідувався про побут, звичаї й ратні подвиги запорозьких козаків та їхніх ватажків. Ці перші враження виявились незабутніми.

    Згодом Д. Яворницький навчався в повітовому училищі та Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом, молодий дослідник почав збирати і вивчати спеціальну літературу, опрацьовувати джерела з історії запорозьких козаків. У 1881 р. він з успіхом закінчив університет і одержав можливість залишитись у ньому для підготовки до викладацької роботи. Але  жагуче бажання Д. Яворницького досліджувати запорозьку давнину не обминули складні наслідки. Перші ж публікації Дмитра Івановича викликали різке невдоволення консервативно налаштованих істориків і безпосереднього керівництва. У зв'язку з цим його було проголошено «сепаратистом» і позбавлено права викладати в університеті. В ті часи, загалом, переслідували прогресивних учених і письменників, забороняли українську мову.

    У 1885 р. Дмитро Іванович був змушений залишити Харків і переїхати до Петербурга, щоб читати там у гімназії лекції з історії. Фізичні й розумові перевантаження, нестатки, сімейні ускладнення призвели до того, що в 28 років він майже посивів…

    У Петербурзі царські органи влади продовжували переслідувати молодого вченогоза роботу звивченняй пропагандиісторії українського народу. Незважаючи на це, Д. Яворницький кожного літа виїжджав на Запорожжя і проводив там археологічні розкопки. У 1892 р. дослідника визнали політично неблагонадійним і вислали до Ташкента без права займатися викладацькою діяльністю.

    Лише в 1897 р., після довгих поневірянь, Д. Яворницькому, нарешті, знову вдалося зайнятися наукою. На цей раз він одержав посаду приват-доцента в Московському університеті на кафедрі історії Росії. Тут Дмитро Іванович читав лекції з історії українського козацтва, розповідав про археологічні експедиції на Запорожжі.

    Наступні тридцять років Дмитро Яворницький очолював Катеринославський історико-краєзнавчий музей, який став його дітищем. Передав до музею власну колекцію козацьких старожитностей (зброю, одяг, предмети побуту, художні полотна тощо). Сьогодні музей носить ім’я видатного українського вченого.

    Протягом життя Д.І. Яворницький написав близько двохсот праць. Найголовнішими з них є «Історія запорозьких козаків» (1892-1897), «Вольності запорозьких козаків» (1898), «Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків» (1894) та інші. Зібравши численний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, він підготував і опублікував розвідки: «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу» (1888), «Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр.» (1906). Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніше.

 Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 р. побачив світ написаний ним роман «За чужий гріх», а в 1910 р. – збірка поезій «Вечірні зорі».

   У 1929 р. за видатні заслуги в історичній науці Дмитра Івановича Яворницького обрали дійсним членом Академії наук УРСР.

Джерело: http://chobd.ck.ua/index.php/2011-05-25-09-50-46/bibliografichni-materiali/3015-z-ukrainoiu-v-sertsi-do-160-richchia-vid-dnia-narodzhennia-di-yavornytskoho-poperedzhuvalna-dovidka-2015