155 років від дня народження Софії Віталіївни Тобілевич (1860–1953), української актриси, перекладачки, письменниці, етнографа

Народилася у збіднілій шляхетській родині.

Своїми домашніми вихователями вважала однаковою мірою маму, Анелю Сераковську, та її помічницю Явдоху. Не було на селі жодної пісні, згадувала Софія Віталіївна, якої б не знала ця проста жінка і якої б не співала з Анелею під час домашньої роботи.

Рано залишилася без батька, а її вітчима Ю.Пілецького заслали на Сибір за участь у польському національному русі. Сім'я зовсім зубожіла. Софії довелося служити нянькою в багатих сім'ях.

Грамоту здобувала самотужки, початкові уроки та книги давав дядько Ян Сераковський. Пізніше в одній із родин, де працювала, познайомилася з діячкою польського національного руху, домашньою вчителькою Броніславою Сидорович. Саме вона й допомогла в самоосвіті. Природна обдарованість та наполегливість дозволили Софії швидко опанувати шкільну програму, вивчити російську, німецьку та французьку мови, ознайомитися із класикою зарубіжної літератури, світовою історією. Напружена праця Софії Тобілевич у здобутті освіти дала їй можливість і самій перейти на педагогічну роботу. Разом із поміщицькою родиною, у якій працювала, вона 1883 року потрапила до Києва, але невдовзі втратила місце.

З 1880 працювала в аматорському хорі М.Лисенка та М.Старицького.

«Я й досі не можу забути першої моєї зустрічі з Миколою Віталійовичем, — згадувала вона, — тієї щирості, з якою він пригрів мене у моєму розпачі».

Сценічну діяльність почала як хористка у трупі М.Старицького (1883–1884) .

У жовтні 1883 року нова театральна трупа, доповнена великим хором, створена М.Старицьким та М.Лисенком, гастролювала у Єлисаветграді. Там до неї, прибравши сценічний псевдонім Карпенко-Карий, вступив Іван Тобілевич. Відтак відбулося ближче знайомство овдовілого на той час І.Тобілевича з хористкою Зосею Дитківською, яке переросло у кохання. Невдовзі вони одружилися.

1884–1885 — жила в Новочеркаську (де перебував на засланні І.Карпенко-Карий), 1887–1888 — на хуторі Надія.

У грудні 1888 року, коли з І.Тобілевича було знято гласний нагляд і він мав право повернутися до акторської діяльності, разом із ним до трупи М.Садовського за участю М.Заньковецької прийшла і акторка Софія Тобілевич.

З березня 1890 до 1907 — у трупі П. К. Саксаганського та І. К. Карпенка-Карого (працювала до моменту смерті чоловіка). Про діяльність цієї найкращої тоді української трупи згодом написала спогади.

1908–1916 — акторка Театру Миколи Садовського в Києві (першого стаціонарного українського театру).

Працювала у Товаристві Українських Акторів, у Театрі ім. Т.Шевченка в Києві тощо.

1920–1921 — грала у Новому драматичному театрі ім. І.Франка під керівництвом Гната Юри (м. Черкаси).

1926–1930 — гастролювала разом з М.Садовським та П.Саксаганським у різних периферійних театрах.

1935 — зійшла зі сцени.

Найкращі ролі: Терпилиха («Наталка Полтавка» І.Котляревського), баба Бушля, Тетяна, пані Качинська («Чумаки», «Суєта», «Сава Чалий» І.Карпенка-Карого), Лимериха («Лимерівна» П.Мирного) та ін.