Павло Мовчан

Український громадський діяч, журналіст і політик, поет, перекладач, сценарист

Павло Мовчан народився 15 липня 1939 року на Київщині, у селі Велика Вільшанка Васильківського району. Це мальовниче українське село на річці Раковка, засноване 247 років тому. Число його жителів і нині менше тисячі. В селі знаходиться жіночий монастир на честь Ікони Божої Матері "Відрада і Втіха"- подвір'я Свято_Троїцького Іонинського монастиря.

Тільки-но відзначивши посередині літа свято Петра й Павла, батьки - Михайло Устимович та Пелагея Лазарівна - нарекли новонародженого іменем видатного християнського апостола.

Вступивши після школи у 1958 році до Київського державного університету, Павло Мовчан провчився там, однак, лише два роки. З тих пір він активно пише та читає друзям і на літературних вечорах вірші, які складуть 1963 року його першу збірку.

З 1960 він уже студент знаменитого Літературного інституту у Москві. Провчившись у ньому 5 років, а згодом ще 2 роки при Держкіно СРСР на сценарно-режисерських курсах, молодий Мовчан простудіював у столиці СРСР загалом 7 років. Проте не зросійщився, писав українською і 1969 року вже міцно осів у Києві. Трудився сценаристом, журналістом, літпрацівником. Через 10 років наполегливої творчої праці, як сказали б у селі - "вибився у люди", ставши з 1988 секретарем правління Спілки письменників України і Київської організації Спілки письменників України.

Потім з початку буремних 90-х Мовчан у керівних структурах РУХу, стає народним депутатом України - і розпочався його активний громадсько-політичний період, який триває і досі.

Творчість

Треба визнати, що заємовідносини поетичного та політичного начал у діяльності Мовчана не є простими. Спочатку Павло Мовчан багато писав та видавався. Серед його книг знайдемо збірки"Нате!" (1963), "Летюче дерево" (1972), "Зело" (1973), "Нитка-оксамитка" (для дітей, 1975), "Пам'ять" (1977), "Досвід" (1980), "Круговорот", "В день молодого сонця" (1981), "Голос" (1982), "Жолудь" (1983; 1990- рос.), "Календар", "Польовичок" (для дітей, 1985), "Світло" (1986), "Поріг" (1988), "Сіль" (1989), "Осереддя" (1989), "Відбитки" (1992), "Хрест" (1993); зб. есеїв і літ.-крит. статей: "Ключ розуміння" (1990), "Мова- явище космічне" (1994); переклади Г.Матевосяна, В.Распутіна, Ю.Марцинкявічюса, М.Каріма тощо.

Видавши загалом десь більше двох десятків поетичних збірок, перекладів, есеїв, літературно-критичних статей, утвердившись у вітчизняній літературі як дуже помітна постать, отримавши Державну премію України ім.. Т.Шевченка (нині вона іменується Національною) ще 1992 року, Павло Мовчан років з 15 тому поетично замовк. І причина цього літературного мовчання була надто вагомою.

Усю свою енергію знаний поет спрямував на боротьбу за становлення незалежної української Держави, формування її мовно-культурної політики тощо. Видавши 1994 року надзвичайно цікаву роботу "Мова- явище космічне", Павло Мовчан як поет, політик та голова "Просвіти" постійно пропагує ідею утвердження української мови в Україні як безумовний та головний духовний засіб становлення і повноцінного розвитку України, бо "слово- це стpумопpовiд космiчної енеpгiї".

Ця стаття є справжнім гімном Слову. Наведемо лише одну цитату: "Слова випpомiнюють енеpгiю, але щоpазу iншу. Це нагадує випpомiнювання свiтла зipками. Слова доходять до нас із глибини вiкiв, коли ситуацiя, що його, слово, покликала, давно вже змiнилася, пpоте сигнал чинний. Саме чеpез Слово ми виходимо за межi себе, пpилучаючись до всього свого наpоду. Чеpез Слово вiдбувається pух, стpемлiння до iдеалу, що пеpебуває поза тобою i вище. Мова- це весь об'єм нашої наpодної пам'ятi. Людина пpотистоїть Часовi саме в Словi, i боpеться з безпам'ятством, з ентpопiєю Словом. Власне, Слово i є Пам'ять. А пам'ять- це життя".

Не всі поділяють погляди та пафос Павла Михайловича. Але Мовчан не звертає уваги критиків та недругів, вперто продовжує йти своїм шляхом.

http://www.chasipodii.net/article/5219/