День слов’янської писемності і культури

День слов’янської писемності і культури. День рівноапостольних Кирила та Мефодія

День слов’янської писемності і культури встановлений в Україні згідно з Указом Президента України «Про День слов’янської писемності і культури» від 17 вересня 2004 р. № 1096/2004. Відзначається щорічно 24 травня в день ушанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила та Мефодія.

Крім України, День слов’янської писемності і культури святкують також у Росії, Білорусі,Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та у ряді інших країн.

Виникнення письма у східних слов’ян
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі та часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі не розв’язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка й чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?
Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте в багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині. 
Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник, учений Храбр, який жив у Х столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший — коли слов’яни ще були язичниками, тож писали за допомогою рисок та зарубок. Другий — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови.
Так було до тих пір, поки великі просвітителі слов’ян Кирило та Мефодій не створили алфавіт.
Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця. У науці тривалий час вважалося, що будь-яке письмо в основі своїй є культурним наслідуванням. Спираючись на це, учені ХІХ–ХХ ст. намагалися в такий спосіб вивести глаголицю з якогось ще більш давнього письма: давньоєврейського, готського, рунічного, грузинського... Але всі ці трактування були непереконливими. Обриси літер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає. Нарешті вчені змушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й, скоріш за все, цілком винайдена солуньськими братами Кирилом і Мефодієм, як про це свідчить і давній слов’янський список руської редакції «Похвала святим Кирилу та Мефодію».
Рукописи Х та ХІ століть написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші — глаголицею. Але яка з них давніша?
Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у тому числі «Київські листки») написані саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян. На те, що глаголиця більш давня, вказують також палімпсести (рукописи на папірусі, пергаменті, з яких стерто первинний текст, щоб звільнити місце для нових записів). На всіх палімпсестах, що збереглися до наших днів, зішкребено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, написаного навпаки. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ ст. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — «Остромирове Євангеліє» 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, у бібліотеці Російської Академії наук.
Після смерті Кирила та Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, а їхніх учнів вигнано до Болгарії.
Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ та в Х ст. стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці Х століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською (раніше називали церковнослов’янською).
Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Так, під впливом старослов’янської мови в Київській Русі почала розвиватися давньоруська літературно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старослов’янська й давньоруська писемні мови в Київській Русі співіснували, доповнюючи одна одну.
Вони виконували різні функції: старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері, давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, «Руська Правда»), велися ділові документи й писалися художні твори («Слово о полку Ігоревім»).
В історії кирилиці розрізняють такі періоди: устав, напівустав, скоропис.
Уставне письмо характеризувалося чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд. Уставом виконані найстаріші давньоруські рукописи. Одним із найдавніших і найкрасивіших зразків уставного письма є шрифт першої, що збереглася, руської датованої рукописної книги «Остромирове Євангеліє». Цю книгу написав дяк Григорій у 1056–1057 роках для Остромира, посадника київського князя у Великому Новгороді.
З середини ХІV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів. Такий тип слів називався напівуставом. З пам’яток, написаних напівуставом на Україні, можна назвати «Пересопницьке Євангеліє» (1556–1561 рр.).
Рукописна книга, як відомо, завжди служила наснагою для першодрукарів. Так було й з виданнями Івана Федорова. Вони відтворюють напівустав, що був поширений у рукописних пам’ятках. Шрифт книг, виготовлених Іваном Федоровим, є кращим зразком напівуставного друкарського шрифту.
Третім за часом еволюції письма є скоропис. Але елементи скоропису трапляються з ХІ ст., особливо часто — із другої половини ХІV ст., а в ХV ст. скоропис поступово поширюється і витісняє напівустав. У скорописі букви заокруглені, писалися зв’язно, окремі з них виносилися понад рядком. Розвиток українського скоропису був пов’язаний із діловодством. Зразком українського скоропису є, наприклад, універсал Богдана Хмельницького.

Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою. 
Кирило (бл. 827 – 14 лютого 869) і Мефодій (бл. 820 – між 6 квітня і 19 квітня 885) — 
творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, виданих слов’янською мовою. Вони переклали вибрані місця з Євангелія, Псалтир, Апостольські послання.
У ІХ ст. від кореня грецьких шрифтів виділилася відокремлена родина слов’янських шрифтів: глаголиця та кирилиця. Ці дві азбуки створені на базі староболгарської мови. Пізніше вони поширилися серед східних слов’ян.
Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони стихійно користувалися грецькими буквами. Свідчення про наявність писемності у східних слов’ян можна знайти в арабських географів та істориків. Але, на жаль, ніяких тогочасних писемних пам’яток до нас не дійшло.
І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян — братами Кирилом і Мефодієм — не був створений алфавіт.
Життєвий та просвітницький шляхи Кирила та Мефодія
Народилися брати у м. Солунь (тепер Фессалоніки, Греція) у родині військового начальника. За тих часів людність у цьому місті складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Їхня мати була грекинею, а батько — болгарином, тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову солунських слов’ян.
Костянтин Філософ (Кирило) здобув освіту в Константинополі при дворі візантійського імператора Михайла ІІІ, де одним із його вчителів був Фотій. Кирило знав східні мови, латину, арабську й староєврейську. Був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. У 40–60-х роках IX ст. брав участь у диспутах із іконоборцями і мусульманами в Сирії. Близько 860 року їздив із дипломатичною місією до хозарів. Ім’я «Кирило» Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності, живий розум він згадується як Костянтин Філософ.
Мефодій рано вступив на військову службу. Протягом 10-ти років був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром відцурався мирського життя й став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою. Вона мала бути протиставлена латині німецьких місіонерів.
Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило й Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири богослужебні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VІІІ до моравського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо «творцем слов’янського письма».
За запровадження слов’янської мови в богослужінні Кирило та Мефодій були звинувачені в єресі. У 866 році на виклик папи римського Адріана ІІ їздили до Риму. Отримали від нього спеціальне послання, в якому їм дозволялося розповсюджувати слов’янські церковні книги і проводити богослужіння слов’янською мовою. Після приїзду до Риму Кирило помер. Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії і Панонії і 870 року повернувся до Панонії. Унаслідок інтриг німецьких феодалів деякий час перебував в ув’язненні. У 882–884 роках жив у Візантії. У середині 884 року повернувся до Моравії, де перекладав Біблію слов’янською мовою. Помер у квітні 885 року.


Переклади Кирила та Мефодія старослов’янською мовою

• 
  вибрані місця з Євангелія;
• 
  Псалтир;
• 
  Апостольські послання.